Oświadczenie w imieniu Ośrodka KARTA
Jesteśmy inicjatorami II Komunikatu polsko-ukraińskiego, ogłoszonego przed kilkoma
dniami, a uzgadnianego w gronie sygnatariuszy przez wiele miesięcy. Przyjęliśmy z
wdzięcznością gotowość badaczy z obu stron, by doprowadzić do zapisu
jednobrzmiącego, bez akcentowania odrębności polskiej czy ukraińskiej. Wydawało się
to spełnieniem postulatu sprzed 30 lat, po ogłoszeniu I Komunikatu, w którym te osobne
opinie akcentowano.
Intencja nasza była jednoznaczna: sprawdzić, czy w nowej sytuacji geopolitycznej oraz
społecznej w obydwu krajach uda się pełniej porozumieć fachowej grupie ekspertów co
do opisu minionego stulecia wzajemnych relacji. Ta historia, która brutalnie nas
rozdzielała, do dzisiaj potrafi rozpalać złe emocje, wzmacniane zarazem przez wrogą
zewnętrzną propagandę. W imię przyszłego ładu w Europie Wschodniej, racji stanu i
Ukrainy, i Polski – zamknięcie rachunków historycznych uwalniałoby życie społeczne i
polityczne naszych państw od potężnego hamulca. Solidarne przyjęcie paradygmatu
„wszystkie ofiary nasze” oznaczałoby, że razem szanujemy wszelkie ofiary tej przeszłości,
bez dalszego licytowania się ich liczbami, a z intencją godnego ich imiennego
uhonorowania. To warunek, by zniknęły przeciwne sobie narodowe fronty, a
współczesny spokojny dialog dotyczył niezałatwionych kwestii w tej sferze.
Na kształt II Komunikatu nie miały wpływu żadne siły polityczne, polskie czy
ukraińskie, decydowali sami historycy. Gdy tekst, wielokrotnie poprawiany z obu stron,
przyjął finalną postać, byliśmy przekonani, że spełnia oczekiwania – że może stanowić
podstawę docelowego porozumienia. Jednak już pierwsze reakcje na ten zapis zdają się
przeczyć wszelkim takim nadziejom. Po ukraińskiej stronie gwałtownie wystąpiono
przeciw ukraińskim sygnatariuszom, po polskiej – przeciw polskim. A Ośrodkowi KARTA,
jako zdradzieckiemu, życzono rychłej śmierci.
Nacjonalistycznej agresji można by ulec, ale warto zauważyć, że obecność
nacjonalistów z obu stron – i historycznie, i współcześnie – jest naszym wspólnym
nieszczęściem. Że z ich udziałem nie będzie nigdy żadnego polsko-ukraińskiego
porozumienia. Proponujemy tym, którzy jątrzą, nie odpowiadać, a konstruktywne opinie
i deklaracje pozbierać, by potem całość podsumować i – na bazie II Komunikatu –
dokonać wspólnej, publicznej puenty, potwierdzającej w tym dialogu najszerszy możliwy
konsensus.
Zbigniew Gluza
Заява від імені Центру КАРТА
Ми є ініціаторами Другого польсько-українського Комюніке, що було опубліковане
кілька днів тому та погоджуваного між підписантами протягом багатьох місяців. Ми з
вдячністю прийняли готовність науковців з обох сторін створити спільний текст, без
акцентування на відмінностях з польської чи української сторони. Це здавалося
реалізацією постулату 30-річної давнини, після публікації Першого Комюніке, в якому
ця відмінність в думках акцентувалася.
Наш намір був однозначний: перевірити, чи вдасться професійній групі експертів, в
новій геополітичній і суспільній ситуації в обох країнах, досягти більшої згоди щодо
опису взаємин минулого століття. Та історія, яка нас жорстоко розділила, досі здатна
розпалювати негативні емоції, які водночас посилюються ворожою зовнішньою
пропагандою. В ім'я майбутнього ладу в Східній Європі, національних інтересів як
України, так і Польщі - закриття історичних рахунків звільнило б суспільно-політичне
життя наших країн від потужного гальма. Солідарне прийняття парадигми «всі наші
жертви» означало б, що ми разом шануємо всі жертви цього минулого, без подальшого
торгування щодо їх кількості, але з наміром їх гідного поіменного вшанування. Це є
умовою для зникнення протиборчих національних фронтів і щоб сучасний спокійний
діалог стосувався невирішених питань у цій сфері.
На форму Другого Комюніке не мали впливу жодні політичні сили, польські чи
українські, її приймали самі історики. Коли текст, який багато разів редагувався з обох
сторін, набув остаточної форми, ми були переконані, що він виправдав очікування – що
він може стати основою для остаточного порозуміння. Однак, уже перші реакції на цей
текст, схоже, суперечать усім таким сподіванням. З українського боку з’явилася різка
критика українських підписантів, а з польського – польських. А Центру КАРТА, як
«зрадницькій організації», бажали швидкої смерті.
Можна було б піддатися націоналістичній агресії, але варто зазначити, що присутність
націоналістів з обох боків – і історично, і сьогодні – це наше спільне нещастя. Що
ніякого польсько-українського порозуміння за їх участі ніколи не буде. Ми пропонуємо
не відповідати тим, хто розпалює ворожнечу, а зібрати конструктивні думки і заяви,
щоб потім узагальнити все і – на основі Другого Комюніке – зробити спільний,
публічний висновок, що підтвердив би якомога ширший консенсус у цьому діалозі.
Збігнєв Глюза